Дика свиня (кабан, вепр) є прабатьком домашніх свиней. Це символ мужності, безстрашності, оскільки розлючена тварина кидається на своїх кривдників. Вепр був і залишається цінним трофеєм для мисливців.
Цей парнокопитний ссавець має більш щільне і коротке тіло, якщо порівнювати його із домашніми свинями. Ноги в вепра високі, голова не така товста. У кабанів стоячі видовжені вуха гострої форми. Дорослі тварини мають виступаючі ікла (знизу і зверху), які постійно ростуть. У самців вони більші.
Тіло вепра покриває щільна щетина, на спині формується практично грива, яка піднімається, якщо тварина злиться або нервує. На зиму під щетиною з’являється підшерсток. Типове забарвлення вепра – буре з сірим, чорним, жовтим відтінками. Іноді зустрічаються повністю чорні представники. Шерсть не тільки захищає тварину від морозів, але також допомагає їй маскуватися.
Очі у кабанів маленькі, рило із п’ятачком сильно виступають вперед, що необхідно для риття ґрунту. Тварини здатні розкопувати мерзлий грунт на 10-15 см. Хвіст у вепра прямий, на кінці із пензликом. По висоті дорослий вепр досягає метра у холці, довжина тіла до 170 см. Важить самець 100-200 кг, самки завжди дрібніші, їхня вага від 60 до 150 кг, голова у самок також менша.
Тварина дуже поширена. Кабани живуть у змішаних і листяних лісах Європи і Азії, зустрічаються вони в Африці, на багатьох островах. Живуть не тільки на рівнинах, також забираються у гори на висоту до 3000 метрів. Кабани живуть також у Північній і Центральній Америці. Заселяють напівпустелі, хоча віддають перевагу місцевості із достатніми запасами води. Залежно від місця проживання, налічують безліч підвидів кабанів.
Вепр – типова всеїдна тварина. Основу його раціону складає рослинна їжа. Цілий рік вони розривають ґрунт у пошуках їстівних корінців, поживних бульб, цибулин. В кінці літа і всю осінь активно поїдають ягоди, жолуді і горіхи, ласують грибами. У сніжні зими кабани об’їдають молоді пагони, а також кору дерев. Із тваринної їжі у їхньому раціоні присутні яйця, птахів що гніздяться на землі, комахи і їхні личинки, жаби і ящірки, гризуни. Кабани поїдають падаль, нападають на хворих, тварин які помирають (косуль, ланей). Це приносить велику користь лісу, допомагає поширенню насіння, знищенню комах-шкідників. У кабанів відмінний імунітет до отруйних рослин і зміїної отрути. Тварини, що мешкають поблизу великих річок, їдять багато риби. У давні часи їх одомашнювали в Індії і Китаї для згодовування людських фекалій і відходів кухні.
Кожній дорослій тварині потрібно 4-5 кг корму на добу. Основну частину їжі кабани добувають, перекопуючи лісову підстилку. Якщо їжі не вистачає, вони заходять на поля, поїдаючи ріпу, моркву, картоплю, розриваючи і витоптуючи урожай. Крім їжі кабанам потрібна вода, вони її п’ють щодня.
У дикій природі вепр живе до 14 років, при утриманні у зоопарках або заповідниках до 20 років. Тварини добре плавають на значні відстані (до 8 км), швидко бігають: при небезпеці розвивають швидкість 30-40 км/год. Проживають стадами, де панує самка. В такому стаді до 30 самок, разом з ними знаходяться поросята і молоді самці. Дорослі самці ведуть одиночний спосіб життя, вони приєднуються до стада тільки на період спарювання.
Для тварин не характерна міграція, вони переміщаються шукаючи їжу у межах своєї великої території. Вона може досягати 3-4 кв. км. На ділянці обов’язково є місця для лежання, годування, грязьові ванни.
У вепра дуже поганий зір, він нічого не розрізняє на відстані 15 м, не відрізняє кольори. Інші органи чуття розвинені добре. За рахунок слуху та нюху кабани вловлюють наближення ворогів. Зазвичай самки відчайдушно захищають дитинчат. Але якщо тварин не турбувати, то вони дуже мирні і тихі.
Типова звичка всіх свиней – валятися у грязюці. Кабани дуже чутливі до перепадів температури, тому грязьові ванни – це не тільки порятунок від настирливих комах, а й спосіб терморегуляції. Вепр активніший у темний час доби, а вдень відсипається в ямі, яку вириває сам. З настанням сутінків тварини відправляються на водопій, купання, пошуки їжі.
Основним ворогом вепра є людина. На кабанів нападають рисі, вовки, тигри і леопарди. Найчастіше ці тварини нападають на самок або поросят. На території островів Індонезії на кабанів полюють комодські варани. Для поросят загрозу представляють хижі птахи, змії. Відомі випадки, коли вовки гинули при зіткненнях з кабаном.
Статевої зрілості самки досягають у віці двох років, самці – до чотирьох. Період гону починається із листопада і триває до січня, при цьому між самцями відбуваються серйозні бої, в яких вони активно використовують свою головну зброю – ікла.
Після 18 тижнів вагітності самка за раз приводить до 6-10 поросят, кожен з них важить 0,6-1кг. Вони з’являються на світ у квітні-травні. Новонароджені мають біло-чорно-жовтий смугастий окрас, щоб їм легше було ховатися у траві. Через півроку вони стають однотонними, темними, як дорослі тварини. Перший тиждень після народження поросята проводять у гнізді із сухої трави, гілок і листя. Потім ходять за матір’ю, формуючи звички. Самка годує їх молоком до 3-4 місяців. До зими вони важать вже по 30 кг.
У XVIII і початку XIX століття популяція кабанів сильно зменшилася через активне полювання на тварин. Після цього їхню чисельність відновили. Полювання на кабанів в наш час дозволене, хоча і дуже небезпечне. Вепри часто кидаються на мисливців, сильно травмують їх іклами, топчуть копитами. Найбільш небезпечними є старі вепри.
М’ясо тварин вживають у їжу, з голів виготовляють опудала, шкури колекціонують. Однак дикі тварини можуть бути переносниками небезпечних для людини захворювань через погано оброблене м’ясо. Крім полювання і природних ворогів тварини, особливо молодняк, гине при паводках, степових і лісових пожежах. Незважаючи на це, кабанам не грозить зникнення.