Звичайна видра – досить великий, спритний і гнучкий звір. Довжина тіла цієї тварини становить, як правило, від 55 до 95 сантиметрів, довжина хвоста – 20-55 сантиметрів, вага тварини – від шести до десяти кілограмів. Видра звичайна відрізняється тим, що у неї плоска округла голова і маленькі, посаджені з боків круглі вушка.
Морда коротка і широка, а шия завтовшки майже з голову – дуже коротка. Очі у цього звіра маленькі і круглі, вони високо посаджені, що надає хижакові хороший огляд. На лапах по п’ять пальців, які з’єднують перетинки, при цьому у видри досить міцні і чіпкі пазурі. Варто відзначити, що передні лапи цієї тварини коротші від задніх, завдяки чому вона відмінно плаває. Характерно, що коли видра пливе повільно, вона гребе одночасно чотирма лапами, а під час швидкого руху у воді або пірнань хижак працює виключно сильними задніми лапами і хвостом. Короткі передні лапи вона притискає, в цей час, до боків свого тулуба. Примітно, що коли видра повністю занурюється під воду, її вуха й ніздрі відразу ж змикаються.
Що стосується хутра, то у звичайної видри він або темно-бурого, або коричневого кольору, і тільки на череві він має світло-сріблястий відтінок. Густий підшерсток не намокає, і це дозволяє звірові підтримувати постійну температуру тіла. Треба сказати, що жировим запасом тварини не володіють, а їхнє хутро – по суті, єдина можливість зберігати температуру тіла в холодній воді.
Дуже широко видри поширені на північному заході Африки і практично по всій Євразії. Цих тварин не зустрінеш тільки в арктичних тундрах, сухих пустелях і високогір’ях. Мешкають вони виключно по берегах біля прісноводних водойм, а тому їхній ареал точно повторює річкову мережу.
Кубла видри облаштовують зазвичай в печерах, але іноді окремі особини будують собі гнізда і в заростях біля води. У літній період, за оптимальних умов звір цілком може обмежитися ділянкою річки довжиною від трьох до шести кілометрів, а також не більше ніж 100 метрів у глибину заростей. А ось взимку, при замерзанні ополонок і в умовах виснаження рибних запасів, ці хижаки змушені кочувати. За добу по льоду і по снігу видри здатні пройти до двадцяти кілометрів.
Звичайні видри харчуються різними водними тваринами, такими як велика і дрібна риба (сазан, форель, щука і т.д), а також наземними мешканцями – болотними і водяними птахами, кроликами та іншим. Їдять видри також жаб, креветок, крабів і інших водяних безхребетних. А ось п’ють ці хижаки виключно прісну воду, незважаючи на наявну можливість проживати в морському середовищі .
До теперішнього часу розмноження видри вивчено слабо. У сучасній літературі поки немає єдиної думки майже ні по одному з питань, такого важливого явища в житті звірів. При цьому, більшість вчених впевнені, що статевозрілою видра стає на третьому році свого життя.
Однак разом з тим відомо, що розмноження у видр абсолютно не приурочене до певного сезону. Самки готові до процесу зачаття, як правило, протягом двох тижнів. Дитинчат вони виношують два місяці, а народжують від двох до трьох сліпих особин, покритих хутром. Важать новонароджені видри всього 100-120 грамів. Вже у віці двох-трьох тижнів ці малюки можуть повзати, а очі прорізаються у них через чотири-п’ять тижнів. У вісім тижнів виростають корінні зуби, в цьому ж віці малюки починають самостійно плавати. На пошуки нового місцеперебування видри йдуть у 8-12 місяців.
Головними ворогами видри звичайної є орли, вовки і рисі.
Видри дуже кмітливі і товариські звірятка. Тварини, виловлені в молодому віці або ті що народились в неволі, досить швидко звикають до людини. Видра дуже легко піддається дресируванню, відомі випадки, коли приручених видр навіть використовували для рибного лову. Однак самим дивним вважається те, що ця тварина здатна до використання сторонніх предметів і до координованих дій групою.