Синій кит (інша назва смугач блакитний) – величезний ссавець і найбільша тварина на планеті, що мешкає у водах Світового океану. Тварини знаходяться на межі зникнення і занесені до Червоної книги, оскільки активно винищувалися людиною до 60-х років XX століття, поки полювання на них не було заборонено. За приблизними підрахунками вчених чисельність синіх китів на даний момент не перевищує 10 тис. особин.
У блакитного смугача струнке тіло витягнутої форми, довжина його досягає 33 м, а вага коливається від 150 до 200 т. Щоб уявити собі таку масу, можна привести одне порівняння – один язик тварини має таку ж вагу, як індійський слон. Велика голова займає 27% від усього тіла, нижня його щелепа набагато ширша верхньої і обхоплює її з усіх сторін. Всередині пащі знаходиться декілька сотень пар китового вуса довжиною від 90 см до 1 м. Над самими куточками пащі знаходяться маленькі очі. Ближче до задньої частини спини розташований загострений невеликий спинний плавник. Насправді колір синього кита сірий з блакитним відтінком, а черево і плавники – світлі, але коли тварина рухається у морі, то здається, що вона синя – звідси й назва.
Ареал проживання тварини займає практично весь Світовий океан. Залежно від підвиду синього кита (а їх налічують, принаймні, 3: північний, південний і карликовий), його місця проживання тягнуться від Гренландії до Антарктики.
Харчується синій кит планктоном, що складається в основному з криля – дрібних морських ракоподібних. Процес харчування відбувається так: він повільно пливе, роззявивши пащу, і в неї потрапляє маса води з різними ракоподібними. Потім тварина змикає щелепи і язиком виштовхує воду крізь китовий вус, після чого злизує і заковтує планктон, який осів на його бахромі. В день тварина здатна з’їсти 3,5-6 т планктону.
Синій кит – тварина моногамна, знайшовши свою пару, він залишається з нею надовго. Статевої зрілості тварини досягають приблизно до 10 років. Народжують самки раз в два роки. Шлюбні ігри починаються в кінці осені і тривають до початку весни, вагітність самки триває близько року. Новонароджений малюк важить близько 3 т, довжина його – 7-8 м. Лактаційний період триває близько 7 місяців, причому молоко у самок надзвичайно багате білком і дуже жирне (вміст жиру в ньому варіюється від 37 до 50%). За один день дитинча отримує до 90 л материнського молока і додає у вазі в середньому 44 кг.
Хоча іноді сині кити збираються в групи з 2-3 особин, вони все-таки виявляють схильність до самотності. Навіть в місцях великого скупчення їжі, де чисельність китів може досягати 50-60 голів, вони тримаються невеликими віддаленими групами.
Зазвичай для годування синій кит занурюється на глибину 100-200 м і пливе зі швидкістю 5-15 км/год, але якщо він сильно злякається, то здатний пірнути під воду на 500 м, а максимальну швидкість розвинути до 50 км/год. Кит, коли харчується, проводить під водою від 5 до 20 хвилин, але за даними вчених синій кит при необхідності може не виринати на поверхню до 50 хвилин.
У спокійному стані синій кит дихає 1-4 рази на хвилину і при видиху випускає в повітря фонтан – струмінь води заввишки близько 10 м. Зір і нюх у тварини дуже погані, зате чудово розвинені слух і дотик.
Оскільки розміри синіх китів величезні, вони практично не мають природних ворогів. Єдині тварини, що представляють для них загрозу – це косатки, які нападають зграями і розривають тварину, щоб з’їсти її.
Непоправні речі відносно популяції синіх китів вчинили люди, особливо на початку XX століття, коли полювання на них велося абсолютно неконтрольовано. Але навіть після всіх заборон, самою більшою загрозою для існування кита залишається людина та її життєдіяльність. Небезпеку становлять рибацькі сітки, зіткнення із кораблями і забруднення морів нафтопродуктами. До того ж, останнім часом шумовий фон моря виріс настільки, що голосові сигнали, котрі використовують кити для пошуку один одного в цілях спарювання, заглушаються і стають не чутні.