Сніговий барс, ірбіс або сніговий леопард – хижак сімейства котячих, що мешкає у високогірних районах Центральної і Середньої Азії. Цей звір вважається проміжною ланкою між великими і малими котячими. Незважаючи на те, що ірбіс непогано живе і розмножується в неволі, в дикій природі вивчати його досить складно з ряду причин. В останні роки через діяльність людини чисельність цього хижака скорочується, і він узятий під захист держави.
Сніговий леопард порівняно невеликий: довжина тіла до 130 см, з хвостом – до 240 см, висота в плечах – до 60 см. Маса тіла до 60 кг, самки менші від самців. Хутро довге, густе і м’яке, особливо на хвості, який служить балансиром при стрибках і поворотах. Забарвлення буро-сіре з великими кільцеподібними розетками і дрібними плямами чорного кольору. На хвості і морді вони зливаються в суцільні смуги, які на димчастому тлі виглядають темно-сірими.
Будова тіла витягнута і приземиста через короткі потужні лапи, з кігтями котрі можуть втягуватись. Форма черепа як у великих котячих, але має під’язикову кістку. Особливість будови гортані не дозволяє ірбісу створювати ричання. У снігового барса до 30 зубів з 2-ма іклами і 6-ма різцями. Вуха короткі й закруглені, без кісточок. Очі великі з круглими зіницями.
Сніговий леопард – справжній відлюдник, полюбляє жити високо в горах. Його можна зустріти як в безлісних скелях Афганістану і Паміру, так і на луках Алтаю і Тянь-Шаню. Взимку в пошуках здобичі може спускатися в ліс. Все це викликано міграціями копитних, на яких сніговий барс полює цілий рік.
Через особливості будови ірбіс воліє нападати із засідки біля стежок і водопою, або підкрадається на відстань до 20-50 м. Якщо йому не вдається наздогнати козла або барана кількома стрибками завдовжки до 7 м, то через пару сотень метрів він припиняє погоню. Жертву ірбіс намагається задушити або зламати їй шию, за один раз він з’їдає до 3 кг м’яса, рідко залишаючись біля туші потім. Може доповнювати свій раціон рослинною їжею і птахами.
Снігові барси відрізняються постійністю. Незважаючи на те, що вони не захищають свою територію від конкурентів і третина цієї ділянки може бути спільною з іншими ірбісами, площа її може коливатися від 12 до 200 кв. км в залежності від кількості здобичі. Регулярно обходить і мітить свою територію, дотримуючись постійних маршрутів, для чого взимку протоптує стежки в глибокому снігу. Полювати сніговий барс воліє на світанку і в темну пору доби. Вдень він відсипається у важкодоступному лігві під навислими скелями або в розколинах, де може жити протягом декількох років.
Будучи на вершині харчового ланцюжка, сніговий барс практично не має природних ворогів. При зустрічі з людиною намагається причаїтися. З цієї причини легко стає жертвою браконьєрів, а також часто гине з’їдаючи отруєну приманку для вовків. Сніговий леопард може бути небезпечний тільки в 3-х випадках: будучи пораненим, будучи хворим сказом або відчуваючи сильний голоду.
Статевозрілим ірбіс стає в 3 – 4 роки. Період розмноження припадає на кінець зими – початок весни. Народжує самка через 3 – 4 місяці вагітності раз на 2 роки. Зазвичай народжується до 3 кошенят, іноді – до 5. Виховує їх самка сама до 2-х років, спочатку викормлюючи грудним молоком до 2 місяців, проте вже через 3 місяці кошенята супроводжують її на полюванні. Живуть снігові барси зазвичай до 10-13 років, у неволі – понад 20 років. Снігові леопарди, які знаходяться в неволі успішно розмножуються і краще піддаються дресируванню, ніж тигри і леви.
Незважаючи на це, популяція снігових барсів неухильно скорочується через скорочення пасовищ диких копитних і браконьєрство. Приблизна чисельність снігових леопардів на сьогодні складає менше 10000 особин, причому близько 2000 з них живуть у неволі. Через небезпеку вимирання цього виду, він внесений в регіональні Червоні книги і знаходиться під захистом, але це носить більшою мірою декларативний характер і не забезпечується належною роботою на місцях.