Перегузня звичайна (назва походить від латинського Vormela peregusna) являє собою невелику тваринку незвичайного окрасу. Це найближчий родич тхора і ласки, а в перекладі з латинської, її назва звучить як “маленький хробак “.
Це досить рідкісна тварина родини куницевих ряду хижих. Основним окрасом спини є буро-коричневий, по якому розкидані численні смуги і плями жовтого кольору, що утворюють складний малюнок так званого чепрачного кольору. Вуха великого розміру покриті світлим волоссям великої довжини. Хвіст тварини, покритий хутром жовто-бурого кольору.
Часто перегузня зустрічається в порослих саксаулом пустелях і напівпустелях, що чергуються з рівнинами. Може підніматися по гірському степу до висоти 3000 метрів. Два підвиди зустрічаються в Казахстані.
Про звички перегузні сказати можна те, що більшу частину світлового дня звірятко мешкає в норі, виритій ним самим, або відібраної у своєї здобичі – ховраха або піщанки. Вночі виходить на полювання.
Перегузня агресивна до чужинців на своїй території, спілкується з одноплемінниками лише в період спарювання. Відчувши небезпеку, тваринка стає в загрозливу позу, ставши на задні кінцівки і розпушивши хвіст.
Чисельність перегузні значно скоротилася; вона залежить від кількості основного об’єкта харчування – ховрахів і піщанок. Також на скорочення чисельності впливають такі фактори:
Перетворення цілини в орні землі;
Застосування отрутохімікатів з метою боротьби з гризунами;
Браконьєрство.
Основною здобиччю перегузні є дрібні хребетні – ховрахи, піщанки, тушканчики, хом’яки, а також птахи і ящірки. Тварин котрі утримуються в неволі, годують мишами і м’ясом.
Чисельність перегузні безпосередньо залежить від кількості кормової бази, а на неї впливають агротехнічні заходи, зміни ландшафту, знищення гризунів. Також згубно на кількість перегузні в природі впливає випас худоби там, де мешкає звірятко.
Тварини віддають перевагу самотності. Спілкування з компанією родичів у серпні та вересні є сезоном парування перегузні. Малюки з’являються на світ у лютому-березні, їхня кількість у виводку від 3 до 8, частіше 3 або 4 дитинчати.
Захисні заходи для збереження чисельності. Сюди відноситься викорінення браконьєрства, вибір місця для випасу худоби, вивчення життя перегузні, для виведення в розплідниках.