Гепард – хижак з родини котячих, якого раніше, завдяки особливій будові тіла, виділяли в окрему підродину, відноситься до роду Acinonyx виду jubatus. Назва “гепард” походить від латинського gattus pardus – кіт – леопард.
Струнке тіло гепарда сягає в довжину від 115 до 150 см і відрізняється добре розвиненою мускулатурою, а також характерне повною відсутністю жирових відкладень. Маса дорослої тварини – від 40 до 65 кг, в холці звір практично досягає метра, а довжина хвоста складає близько 80 см.
Будова тіла у гепарда служить для оптимальної обтічності під час бігу: у порівнянні з іншими котячими тулуб у тварини укорочений, ноги тонкі і високі, голова невелика, очі високо розташовані, вуха маленькі і закруглені. Довгий і тонкий хвіст рівномірно опушений і під час бігу служить в якості керма.
Кігті в подушечки лап не втягуються (для котячих це нехарактерна риса), що забезпечує під час бігу хороше зчеплення з грунтом.
Забарвлення короткого негустого хутра жовто-пісочне, по всьому тілу за винятком живота розсіяні дрібні чорні плями, на морді з боків – чорні тонкі смуги.
Дитинчата гепарда володіють досить довгою гривою сріблястого кольору. У дорослих особин жорстке довге волосся є тільки до лопаток.
Тварини видають різноманітні звуки: нявкають, шиплять, мурчать, однак гарчати вони не вміють.
Гепард віддає перевагу слабо пересіченій місцевості, мешкає в глинистих, рідше в піщаних пустелях і саванах.
Ареал проживання цього, колись досить поширеного виду, останнім часом сильно скоротився. Ще в XIX столітті гепарди зустрічалися практично на всій території Африки, Індії та Азії. В даний час представників цього виду можна зустріти тільки в глухих місцях африканського континенту або на територіях що охороняються. Азіатський гепард зберігся в Ірані (близько 60 особин) – у цього підвиду могутніша шия, коротші лапи і товстіша шкура.
Полюють ці денні хижаки переважно на копитних, іноді на зайців, дитинчат бородавочників і птахів. Гострий зір дозволяє гепарду на віддалі розгледіти жертву, до якої він спочатку підкрадається, а потім переслідує на максимальній швидкості (до 110 км / год), у разі потреби швидко змінюючи напрямок. Незважаючи на те, що гепард – найшвидший наземний ссавець, більше хвилини він здобич, зазвичай, не переслідує.
Леви, леопарди і гієни можуть відібрати в нього здобич, оскільки після погоні йому необхідно близько півгодини на відновлення сил. Здобич про запас гепард не ховає, мертвими тваринами не харчується. Дорослій тварині вистачає однієї газелі на 2-3 дні.
Більшу частину життя він проводить на самоті. Молоді особини залишаються до 17-20 місяців з матір’ю, а потім сім’я розпадається. Чоловіча половина сім’ї часто утворює групу. Активно охороняємої ділянки гепарди не мають. Переміщаючись переважно за стадами копитних, гепарди мітять свій маршрут. Необхідний для однієї особини простір – від 50 до 150 кв. км.
Статевої зрілості тварини досягають у віці 21-22 місяців. Сезонність розмноження практично не виражена. Після спарювання самець віддаляється і у вихованні потомства участь не бере. Зазвичай у приплоді буває від 2 до 6 дитинчат. Оскільки дитинчата беззахисні і легко стають здобиччю хижаків, виживати їм допомагає темне черевце і світла грива, що роблять їх схожими на медоїда, який безстрашно нападає на хижаків. До того моменту, поки вони не зможуть супроводжувати матір на полюванні (5-8 тижнів), вона буде переносити їх за собою. З 3 місяців дитинчата переходять на дорослу їжу.
В даний час гепард – вид, занесений до Червоної книги. Чисельність тварин скоротилася, оскільки заради хутра на гепардів полювали, а також відловлювали для використання в якості мисливських тварин (гепарди добре приручаються). Чисельність звірів продовжує скорочуватися через зменшення кількості здобичі і близькоспорідненого розмноження (70% молодняку гине від хвороб). У неволі гепарди практично не розмножуються.
Термін життя цих кішок: 13-14 років у природі, в неволі – до 20 років.