Близько 5 тисяч років тому, в Перу, індіанці-інки приручили і одомашнили ламу – витривалу і сильну тварину, що нагадує верблюда. Інки не були знайомі з колесом, тому їм була необхідна в’ючна тварина, за допомогою якої можна було перевозити важкі вантажі через важко прохідні гірські стежки Анд. Для перевезення вантажів інки використовували тільки самців лам, самки займалися виключно вихованням потомства, їх не доїли, не їли їхнє м’ясо і не підносили у жертву.
Лама – парнокопитний ссавець, з підряду мозоленогі, відноситься до родини верблюжих. За своїм зовнішнім виглядом лами дійсно нагадують верблюдів, у верхній частині щелепи у них такі ж кликовидні різці, на підошві роздвоєних копит – мозолясті подушечки, тільки лами менші і у них немає горба. Довжина тіла – 120-200 см, хвоста – 20-25 см, висота в холці – 120 см, важить тварина 75-80 кг. Шия тонка, голова невелика, а вушка – високі і загострені. Завдяки трепетним віям, тварини мають досить милий вигляд. Шерсть призначена захищати їх від пронизливих гірських вітрів, тому вона довга, м’яка і дуже тепла. Колір шерсті різноманітний – від білого до чорно-бурого.
У Південній Америці є 4 види мозоленогих, з яких домашні – це лама і альпака, та дикі – гуанако і вікунья. Лама використовується людьми, в основному, як в’ючна тварина, а альпака цінується за свою довгу шерсть, з якої роблять м’який, теплий одяг, ковдри та пледи. Всі вони живуть на високогір’ях Анд в Південній Америці, на висоті близько 3500 м, тобто в дикій природі зустрічаються на території Болівії, Чилі та Перу, але досить часто можна побачити цих тварин в зоопарках.
Лами – травоїдні тварини, влітку їдять траву, молоді листки, кущі та лишайники, віддаючи перевагу соковитій рослинності, в якій міститься велика кількість вологи, вітамінів і мінералів, а взимку лами харчуються сіном і зерном. З рук людей тварини із задоволенням беруть моркву, яблука, хліб, броколі і шкірку апельсинів.
Характер у лам цікавий, вони досить доброзичливі, розумні й допитливі. Але в той же час вони відрізняються упертістю, якщо для тварини занадто важкий вантаж, яким її нав’ючили (тобто більше 50 кг), то вона сяде на землю і нікуди не піде, не допоможуть ні методи батога, ні пряника, поки вантаж не знімуть – тварина не зрушиться з місця. А якщо ламу роздратувати, то вона може плюнути кривдникові в обличчя жуйкою (жуйка – це неперетравлена їжа, яку тварина жує, проковтує, а потім повертає назад в рот). Проте, якщо із ламою поводитись чемно, то вона може своїм носом доторкнутися до обличчя людини, і гладити тварину приємно, тому існує навіть такий лікувальний психологічний напрям – “ламатерапія”.
При цьому усередині сімейства у лам досить жорстока конкуренція серед самців. У статевозрілих лам досить сильні зуби, 2 ікла зверху і 4 знизу, ними вони кусають і розривають шкури своїх конкурентів під час бійки. Через сильні зуби в Південній Америці їх використовують як охоронців від койотів та інших хижаків для отар овець, яких лами, як тварини соціальні, вважають своїми нащадками.
Статеве дозрівання лам відбувається в 3 роки. Період розмноження триває з серпня по лютий. Вагітність у самки триває 11 місяців, народжується, як правило, одне дитинча. Через пару годин після народження воно вже готове встати на ноги. Годування молоком триває близько 4 місяців. Тривалість життя лам – 20 років, а в хороших умовах вони можуть прожити і до 30.
Головним ворогом лам є пума (гірський лев, кугуар) – один з найбільших хижаків Південної Америки, який підкрадається до здобичі ззаду і несподівано стрибає їй на спину, ламаючи шию. На лам також полюють дикі кішки ягуарунді і патагонські сірі лисиці.
Лами – не вимираючий вид, їх активно розводять в сільському господарстві і зоопарках, проте в дикій природі Чилі і Перу вони знаходяться під захистом держави і охороняються законом.