Дика природа

Сайт про красу природи

  • English
  • Русский
  • Українська
  • Ведмідь грізлі – північноамериканський підвид звичайного бурого ведмедя. Він входить в десятку найбільш агресивних тварин світу. Грізлі – дуже великий і злий ведмідь. Тіло ведмедя покрито темно-коричневою, довгою і пухнастою шерстю. Тільки на кінцях вона трохи світліша. Порівняно зі своїми родичами ведмідь грізлі має деякі фізіологічні особливості: короткий череп, опуклі носові кістки, широкий і плоский лоб, короткі вуха і недовгий хвіст.

    Одна з разючих особливостей цього ведмедя – наявність вигнутих і злегка звужених до кінців кігтів, довжина яких сягає 13 см. Іншою відмінною рисою грізлі є його ріст. Адже коли цей симпатяга стане на задні лапи, то його ріст може досягати трьох метрів у висоту. Важить він теж немало, десь близько 500 кг. Ці ведмеді дуже незграбні, так як ходять перевальцем, погойдуючись при цьому і перевалюючись з боку в бік. Вилазити на дерева можуть тільки в молодості, а в зрілому віці зробити цього вони вже не можуть. Зате грізлі хороші плавці. Вони з легкістю можуть переплисти широкі потоки в будь-якому віці.

    В даний час, ці ведмеді мешкають тільки в гірських долинах і лісах на заході Канади, Британській Колумбії і Алясці. Деякі ізольовані популяції збереглися в Скелястих горах. Коли почали серйозно вивчати цей різновид ведмедів, то виявилося, що майже всі вони вегетаріанці. В основному вони харчуються рослинною їжею. Також в помірних кількостях вони вживають дрібну дичину. Зрідка зустрічаються і м’ясоїдні грізлі, які полюють на великих тварин. Водяться вони в основному в тих місцях, де росте бідна рослинність. Також слід зазначити, що грізлі – великі любителі риби. На Алясці можна помітити безліч протоптаних ними стежок, що ведуть до найближчої водойми. Ще грізлі люблять розоряти бджолині вулики, щоб дістати з них і з’їсти мед.

    Грізлі можуть паруватися з білими ведмедями. В результаті з’являються гібриди – полярні грізлі. На сьогоднішній день популяція ведмедів грізлі дуже мала. На все це вплинули події минулого століття. Почався їхній масовий відстріл, так як вважали, що ці тварини нападали на худобу і представляли загрозу для життя людей. В результаті такого винищення, чисельність грізлі набагато знизилася. А ті, які вціліли, стали більш полохливими і відступили подалі від людських очей. Виявилося, що за перші десятиліття XX століття не відбулось жодного випадку нападу грізлі на людину. Хоча ці ведмеді не людожери, але побоюватися їх таки потрібно, так як у них погано розвинений зір. І якщо ці тварини спутають людини з іншим звіром, то запросто можуть на неї напасти. Також грізлі нападають у разі виникнення небезпеки для них або їхніх дитинчат. А в інших випадках намагаються від людей вчасно втекти.

    Протягом останніх декількох десятиліть ведведів грізлі стали ретельно охороняти, створивши декілька заповідників. В основному вони мешкають в Йеллоустонском, Маунт-Маккінлі заповідниках і в парку Глейшер. Всі ці зусилля були не марні, так як популяція грізлі стала поступово збільшуватися. У 2000 році їх було 250 особин, а через п’ять років їх стало на 350 особин більше. Однак місцями ці ведмеді на стільки розмножилися, що на них навіть дозволили вести сезонне полювання. На сьогоднішній день ці ведмеді занесені до Червоної книги.